Інші вважають, що голод був для Сталіна засобом послаблення українського націоналізму. Зрозуміло, що пов'язаність націоналізму з селянством не оминуло пильності радянського керівництва. Сталін казав, що "селянське питання було основою, квінтесенцією національного питання . По суті, національне питання є селянським питанням". У 1930 р. провідна українська комуністична газета далі розвинула це ототожнення, заявивши: "спеціальне завдання колективізації на Україні полягає в тому, щоб . знищити соціальну базу українського націоналізму - індивідуальне селянське господарство". Тому можна дійти висновку, що у кращому випадку Сталін вважав смерть мільйонів людей необхідною ціною індустріалізації. В гіршому ж він свідомо дозволяв голодові змітати всякий опір у цій особливо неспокійній частині його імперії.

Вартим уваги аспектом голоду є намагання викреслити його з суспільної свідомості. Ще до зовсім недавнього часу радянська позиція зводилася до заперечення самого факту голоду. Якби стали відомими всі масштаби трагедії, то, цілком очевидно, це завдало б серйозної шкоди тому образові країни, що його прагнула створити Москва як у себе вдома, так і за кордоном. Тому влада довго забороняла відкрито говорити про голод в СРСР.

Хоч деякі газети на Заході повідомляли громадськість про голод, тут теж замовчувалися його страхітливі масштаби. Багатьом на Заході важко було повірити, що в той час як Радянський Союз експортує зерно й відмовляється від чужоземної допомоги, на Україні може лютувати голод. Здійснивши ретельно обставлені режимом подорожі по СРСР, такі світила західноєвропейської культури, як Джордж Бернард Шоу та колишній прем'єр Франції Едуард Еріо, поверталися, захоплено оповідаючи про радянські досягнення, про задоволених і ситих селян. Підлещуючись до Сталіна, московський кореспондент газети "Нью-Йорк Тайме" Уолтер Дуранті неодноразово в своїх статтях заперечував існування голоду (хоч у приватних розмовах допускав, що від голоду, можливо, загинуло 10 млн. чоловік). "За глибину, об'єктивність, тверезу оцінку і виняткову ясність" його репортажів з СРСР у 1932 р. Дуранті нагородили Пулітцерівською премією.

Хоч західні уряди й знали про голод, їхня позиція в цій справі була подібною до викладеної в одному документі Британського міністерства закордонних справ: "Це правда, що ми, звичайно, маємо певний обсяг інформації про голод на Півдні Росії, аналогічної тій, що з'являлася в пресі . Ми не хочемо, однак, її обнародувати, оскільки це образило б радянський уряд і завдало б шкоди нашим стосункам з ним". До того ж багато західних інтелектуалів у період Великої депресії виявляли сильні прорадянські симпатії та енергійно відкидали всяку критику СРСР, особливо в питанні про голод. Як зауважив Р. Конквест, "ганебним було не те, що вони виправдовували дії Рад, а те, що вони навіть чути про них не хотіли, що вони не бажали подивитися фактам в обличчя".

Февральская революция в Тамбовской губернии
Несмотря на высокие темпы развития, Россия в начале ХХ века продолжала оставаться отсталой страной на фоне европейских государств. Народ устал от административной неразберихи, инфляции, бедноты, постоянной не хватки продовольствия. Наблюдая за развитием зарубежных стран, рабочие и крестьяне хотели улучшений уровня жизни, своей социально ...

А.Д. Градовский о положении и перспективах дворянства и крестьянства в пореформенной России
У Градовского требование гражданских свобод – центральное в его программе – никак не соединяется с задачами социально-экономических перемен. Поднятые народнической мыслью проблемы пореформенной деревни с ее малоземельем и пролетаризацией крестьянства не нашли у него никакой – пусть даже самой общей поддержки. Он попросту отмахнулся от н ...

Босния и Герцеговина в 1878—1914 гг.
Оккупация Боснии и Герцеговины Австро-Венгрией (1878—1908) имела двоякие последствия. С одной стороны, широкий прилив австрийского и венгерского капитала, строительство необходимых путей сообщения способствовали росту промышленности. Вовлечение Боснии и Герцеговины в систему австро-венгерских торговых связей вызывало рост товарооборота ...