Інші вважають, що голод був для Сталіна засобом послаблення українського націоналізму. Зрозуміло, що пов'язаність націоналізму з селянством не оминуло пильності радянського керівництва. Сталін казав, що "селянське питання було основою, квінтесенцією національного питання . По суті, національне питання є селянським питанням". У 1930 р. провідна українська комуністична газета далі розвинула це ототожнення, заявивши: "спеціальне завдання колективізації на Україні полягає в тому, щоб . знищити соціальну базу українського націоналізму - індивідуальне селянське господарство". Тому можна дійти висновку, що у кращому випадку Сталін вважав смерть мільйонів людей необхідною ціною індустріалізації. В гіршому ж він свідомо дозволяв голодові змітати всякий опір у цій особливо неспокійній частині його імперії.

Вартим уваги аспектом голоду є намагання викреслити його з суспільної свідомості. Ще до зовсім недавнього часу радянська позиція зводилася до заперечення самого факту голоду. Якби стали відомими всі масштаби трагедії, то, цілком очевидно, це завдало б серйозної шкоди тому образові країни, що його прагнула створити Москва як у себе вдома, так і за кордоном. Тому влада довго забороняла відкрито говорити про голод в СРСР.

Хоч деякі газети на Заході повідомляли громадськість про голод, тут теж замовчувалися його страхітливі масштаби. Багатьом на Заході важко було повірити, що в той час як Радянський Союз експортує зерно й відмовляється від чужоземної допомоги, на Україні може лютувати голод. Здійснивши ретельно обставлені режимом подорожі по СРСР, такі світила західноєвропейської культури, як Джордж Бернард Шоу та колишній прем'єр Франції Едуард Еріо, поверталися, захоплено оповідаючи про радянські досягнення, про задоволених і ситих селян. Підлещуючись до Сталіна, московський кореспондент газети "Нью-Йорк Тайме" Уолтер Дуранті неодноразово в своїх статтях заперечував існування голоду (хоч у приватних розмовах допускав, що від голоду, можливо, загинуло 10 млн. чоловік). "За глибину, об'єктивність, тверезу оцінку і виняткову ясність" його репортажів з СРСР у 1932 р. Дуранті нагородили Пулітцерівською премією.

Хоч західні уряди й знали про голод, їхня позиція в цій справі була подібною до викладеної в одному документі Британського міністерства закордонних справ: "Це правда, що ми, звичайно, маємо певний обсяг інформації про голод на Півдні Росії, аналогічної тій, що з'являлася в пресі . Ми не хочемо, однак, її обнародувати, оскільки це образило б радянський уряд і завдало б шкоди нашим стосункам з ним". До того ж багато західних інтелектуалів у період Великої депресії виявляли сильні прорадянські симпатії та енергійно відкидали всяку критику СРСР, особливо в питанні про голод. Як зауважив Р. Конквест, "ганебним було не те, що вони виправдовували дії Рад, а те, що вони навіть чути про них не хотіли, що вони не бажали подивитися фактам в обличчя".

Ништадский мирный договор.
В конце апреля в Ништадте съехались русские дипломаты Брюс и Остерман, со стороны Швеции там находились Лилиенстедть и Стремфельдт. Если Петр во время аландского конгресса считал невозможным возвращение Лифляндии, то теперь он решительно высказался за сохранение завоеваний, которыми владел 20 лет. Чтобы сделать шведов еще более сговорчи ...

Новороссия.
После перехода под власть Москвы центральная часть степи оставалась почти незаселенной ещё около ста лет. Граничащие государства не решались заселять свои окраины из опасения, что соседи заселят свои; так, русско-турецкий договор 1681 года постановил, что местность между Бугом и Днепром должна в течение двадцати лет оставаться впусте. В ...

Кризисные явления в КПСС и госуправлении.
Кризис поразил и КПСС. После XX съезда КПСС предпринимались попытки преодоления последствий культа личности Сталина, демо­кратизации партийной жизни. Однако в реальной политической практике подлинный демократизм отсутствовал. Сложилось четкое расслоение коммунистов на партийную верхушку, руководящий слой и рядовую партийную массу. Была ...